Рівно три року тому відбулася перша конференція LvivCSS, що дала старт появі нових форматів та подій у Львові і не тільки, і запустила серію конференцій, що стали чимось більшим, аніж просто конференціями. Сьогодні ми хочемо поділитися з вами ностальгією за тим часом та розповісти історію LvivCSS, розпитавши все-все-все у її засновника — Сергія Бабіча.

— Привіт, Сергію! Раді нагоді поспілкуватись з тобою на таку цікаву тему, як історія виникнення LvivCSS. Як тобі взагалі прийшла в голову ідея зробити свою конференцію? Це ж взагалі непересічне рішення, яке потребує організаційного досвіду.

— Історія виникнення конференції LvivCSS — одна з моїх улюблених, і якщо хтось з наших читачів колись опиниться зі мною за одним столом, він цю історію почує неодмінно. І втекти не вийде — спроби були, закінчувалися невдало, тому навіть не спокушайте долю.

Отже.

LvivCSS — це конференція, якої могло не бути. Взагалі. Якби Харків географічно був ближчий до Львова, Україна б мала лише одну CSS конференцію, я б виступив кілька разів на інших конференціях, і на тому б все закінчилось.

2017 року я отримав нагоду поїхати на конференцію за кошт компанії, себто нахаляву, і мав до вибору KharkivCSS та JavaScript fwdays, що припадали на одну дату, 22 квітня.

О, як я хотів поїхати на KharkivCSS! Взагалі, верстка — це моя пристрасть, вважаю чистий HTML з CSS однією з найпрекрасніших речей, а ваші фреймворки проходять з віком. І вийшло так, що по загальній вартості відвідування що одна, що друга конференції виходили приблизно однаково — квиток на KharkivCSS дешевий, а добирання дороге і довге. А з fwdays навпаки — квиток щось півтори тисячі гривень, а от дорога — швидкий і дешевий Інтерсіті.

І от з огляду на часові затрати і перспективу вмерти від потяга (30 годин сумарно, камон), я обрав fwdays. Оскільки це була моя перша велика конференція, я абсолютно не розумів шо ся коїть, тинявся з кутка в куток, майже не ходив на доповіді, набридав дівчатам в будках компаній і ходив набундючений з видом експерта рівня Фреймут.

З конференції я приїхав не надто задоволеним, ну і сам собі злобний Буратіно, насправді. Дорогою назад я обдумував почуте і побачене, і чомусь в моїй голові склалось враження, що конференцію зробити —  воно діло нескладне. Тому я хочу зробити свою, з розкладкою і таблицями. І чим ближче потяг підкочувався до перону львівського залізничного вокзалу, тим більш впевненим я ставав у своєму прагненні досягти цієї мети.

Ну а шо ще може бути в голові опівночі після п’яти годин дороги, ну?! Прийшовши додому та п’ючи гарячий чай на кухні в першій ночі я сказав дружині — «Я хочу зробити свою конференцію». Після нетривалої паузи вона подивилась мені в очі і сказала — «Роби». Все інше  — вже історія.

Тож, якщо коротко, ідея зробити конференцію з’явилася через те, що я поняття зеленого не мав як робити конференції.

— Розкажи про першу команду відчайдух — як вони сприйняли твою пропозицію і про ваші настрої?

Перша команда складалася з мене, ідейного засновника та візіонера, який змінював свою візію ледь не щодня, та, власне, людини-команди, Ксені Балук (на той час Мединської). Я от щойно переглянув нашу переписку за той час, і чесно вам скажу, я б себе вже в сраку послав, а вона —  нє, стерпіла.

Я, чесно кажучи, досі не розумію, як вона погодилася на цю авантюру, бо я ій написав як здрастє:

— Привіт, хочу зробити конфу, є класна назва — LvivCSS.
— Слух, а було б круто.

І, власне, все. Після цього почалася, як я тоді вважав, організація. Нууу, насправді, я генерував ідеї одна одної безумніші, говорив з потенційними спікерами і малював в уяві картини приголомшливого успіху. Ксеня ж домовлялась за стільці, обіди, організовувала продаж квитків, поселення спікерів і т.д.

Ближче до події вже навіть я почав помічати, що двоє людей — це якось малувато для організації такої події, тож LITS запропонував нам свою допомогу, а саме — Машу Редчиць (на той час ще без Вісьтак).

Ось в такому складі ми, по суті, і стартували.

— Якою ти уявляв LvivCSS 2017?

— Оооо, це мала бути найкрутіша конференція України, на якій мало бути сто потоків, пять тищ спікерів, шмигаліон відвідувачів! На вході гостей зустрічали б живі кентаври, зі стелі падали б пелюстки троянд, на обід мали подавати найвишуканіші страви, які тільки знані в світі, доповіді мали нести людям священну мудрість, і сповнені цієї мудрості гості мали йти в різні куточки планети проповідувати слово цеесесне!

А я би стояв посеред всього цього, посміхався б навкруги в променях слави, коротко кивав би всім та приймав вітання з успіхом.

Бабіч стоїть і мріє

Ну десь так, я думаю, уявляє собі свою конференцію кожен організатор. Ну, як мінімум, до першого івента.

Ну хоча б разочок, але так уявляє.

А якщо серйозно, то у мене не було жодного реалістичного бачення того, що вийде в кінці, практично все планування було ситуативним і більшість рішень приймалися по живому.

— Ми знаємо, що саме локація мала додати неповторного шарму тій конференції, ну і зрештою дійсно додала. Але розкажи, як це виглядало в твоїй уяві?

— Почнемо з того, що локація мала бути зовсім інша. Ми домовилися про LEM Station — дуже атмосферне місце, один з ангарів діючого (!) львівського трамвайного депо. Приміщення дійсно класне, виглядає як, власне кажучи, депо, але захищене від подальшого руйнування, можете побачити на фото. Там часто проводять всілякі толоки, фестивалі класичної музики, ось таке все.

Той самий Lem Station 

А ще нам давали локацію абсолютно безкоштовно! Хто ж відмовиться, га?

Але був маленький нюанс, який ми знайшли досить критичним. Вірніше, два. Але в результаті вийшов один. Отже, там не було туалетів. Вірніш, були. Два. Біотуалети. На вулиці.

Я оглядав приміщення в липні місяці, і такі речі, як незалатана скляна стеля, видавалися незначними, про них і не думалось, камон, тепло було ж, літо. А от щодо вбиральні ми призадумались. Конференція ж планувалась на середину листопада, і мати дві кабінки на вулиці — це якось, ну, туйво. Тому ми терміново почали шукати іншу локацію, і знайшли. В проекті це було щось неймовірне, а по факту на той час це був цех, пустий такий, бетонний цех. З плюсів — це цех, з ним можна робити що завгодно, будь-які конфігурації, розставляти зони як заманеться. З мінусів — це довбаний цех.

Але викрутитись вдалося, і ми мали такий майже андерграундний антураж на конференції, як ніби HTML і CSS — це ворожа ідеологія, а ми — заколотники проти режиму.

— Чи важко було знайти спікерів? Адже конференція абсолютно нова і без корпорації за плечима.

— Важко? Я не мав жодного уявлення, як це робиться взагалі! Я навіть не міг тривалий час зрозуміти, яким чином добирати доповіді, і який саме контент ми хочемо подати нашим слухачам.

Та концепція, яка існувала на той час в моїй голові, була фактично неможлива до реалізації. Як мінімум, наша аудиторія не була б готова до такого. Це були якісь абстрактні ідеї щодо UX та UI, перетин з образотворчим мистецтвом. В моїй уяві це виглядало просто фантастично, але на практиці треба було все приводити у відповідність до суворої реальності.

І тому я зробив те, що в даній ситуації було зробити найоптимальніше — я пішов питати у знайомих, хто хотів би виступити, хто міг би кого порадити. Антона Немцева, наприклад, мені порадив мій бувший колега, а Юрі Артюху я писав на свій страх і ризик на імейл. Також ми відкрили Call For Paper, геть як доросла конференція, і частину спікерів я запросив саме звідти.

Тобто когось я переконав власною харизмою, а хтось виявився ще тим відчайдухом, подавши нам заявку на доповідь ).

— Добре, мрія була, план був, спікери були. Наче все що треба, але… В якому стані був твій план в останній тиждень перед конференцією?

— Ти провокуєш. На нашому блозі такі слова під забороною ).

Знаєш, є приказка така — «Хочеш насмішити богів, розкажи їм про свої плани». Так вийшло і у нас. Панічно різались бюджети, шукалися альтернативні дешевші варіанти всього, чого тільки можна, якщо щось можна було забезпечити своїми силами — робилося своїми силами.

Або ось так

Найцікавіше, звичайно, тоді було з підготовкою приміщення, яке потребувало генерального прибирання. Уявіть собі цех на 400м², вкритий шаром бетонного пилу в палець завтовшки, з величезною діркою (шахта від промислового ліфта) в підлозі, і вам треба його підготувати до зустрічі 150 людей. Ваші дії? Послати все в дупу.

Але ми не шукаємо легких шляхів. Маша, героїчно кинувшись на задачу, знайшла людей, які мили ту підлогу швабрами(!), бо ніхто не брався прибирати цей будівельний пил якоюсь технікою. Ті самі пилососи, навіть промислові, просто б здохли від такої пилюки.

Футболки… О, боги, як я хотів, щоб у кожного була футболка з нашим принтом! Ми навіть питали розмір при покупці квитка. А потім нам порахували вартість, і виявилося, що це — приблизно третина всього бюджета конференції. А нам ще треба було людей годувати, ага. Але лишати людей зовсім без сувенірів ми не могли, тому було вирішено хоча б надрукувати… магнітики.

Та сама неіснуюча в природі футболка

Загалом в останній тиждень було дуже багато «оптимізаційних» рішень, щоб подія не перетворилась на повну катастрофу.

— Всі знають що день та ніч перед конференцією — найнапруженіший та найтривожніший час для всіх організаторів, адже щось точно піде не так. Але конференція LvivCSS 2017 була особливою, тому і ніч перед нею теж. Що у вас пішло не так?

— П’ятниця у нас пройшла під девізом «Ідіть ви в сраку зі своєю електрикою». Спочатку ми не могли ніяк домовитись з місцевим електриком. Він відмовлявся підключив нас до щитка, всіляко натякаючи на неправомірну вигоду. Ми фактично пів дня вбили на вирішення цього проблеми, і приблизно після обіду це питання чудесним чином вирішилось саме...

...Пропало світло.

Ще раз — п’ятниця перед подією, орієнтовно друга година дня, у нас пропадає світло. Спочатку ми сподівались, що це ненадовго, знаєте, як воно буває. Але надія на краще зібрала валізу, плюнула нам під ноги і поїхала засвіти, гримнувши дверима — сталася аварія на підстанції, і без світла залишився практично весь район. На невизначений термін.

Якраз тоді, мабуть, у мене і з’явилася перша сива волосина в бороді.

Тепер маленька ремарка. Локація — це цех. Величезна коробка, без опалення. І ми, звичайно, планували її нагріти, хоча б частково, там де мали бути основні зони конференції. Для цього ми, власне, і воювали з електриком, бо мали дві промислових вітродуйки, які, за ту добу, що в нас лишалась, повинні були вигріти цю залу (спойлер — так, вони реально на таке здатні).

Дві промислові вітродуйки і одна нога Бабіча

І от, ми не маємо світла. Ми не маємо тепла. Є, в принципі, туалети зі свічками (о боги, я ще ніколи так романтично не ходив до вітру!). І як би, все. Завтра подія, сьогодні дупа.

З цього моменту розпочалася нова пригода під назвою «Знайди хоч якесь джерело енергії», яка завершилась приблизно опів на дванадцяту ночі. Угу, ми фактично забезпечили присутність світла приблизно за 9 годин до початку.

Весь цей час ми сиділи при світлі ліхтарика, заряджаючи почергово телефони від єдиного робочого ноутбука (Ксеня, наприклад, робила термінові і важливі дзвінки з 1% батареї).

А десь о 20-ій, чи навіть 21-ій годині, ми раптом згадали, що у нас немає шнурків на бейджики. Перша реакція — а давайте зателефонуємо в ІТ-Кластер і спитаємо чи в них раптом немає вільних шнурків. Ну, в дев’ятій вечора в п’ятницю нормальне собі питання. Ясне діло, що шнурків від кластера ми так і не отримали.

І от, значить, наша подружка терміново летить в Епіцентр і купляє там 150 чи 200 метрів звичайного шнура, вже під саме закриття, її вже ледь не виганяли з того магазина. І поки я дзвонив по всіх номерах, які міг знайти щодо електрогенератора, дівчата сиділи при світлі ліхтариків і в’язали шнурочки на бейджики. Ідилія.

На той момент ми вже просто фізично не могли нервувати, бо що вже могло бути гірше? Хоч в чомусь ми були праві, і після того справи пішли на лад )

Отже, від серця відлягло приблизно опівночі, коли ми нарешті домовились про генератор. Тим часом ми, мов у лихоманці, шукали когось, хто серед ночі зможе організувати нам розводку електрики від генератора. Я ж, наївний, думав, що це буде якась штука з розетками, тож пішов спокійно спати.

А о шостій ранку в подвір’я заїхало щось здоровенне, схоже на юніт з Red Alert. І це був генератор. Двотонне чудовисько на 56 кіловат. За бажання ми могли від нього підключити електрику до всієї будівлі. І тут я дізнався цікаві подробиці про будову генератора. Наприклад, те, що розеток якби нема. Проте є здоровенний, грубезний, в руку завтовшки кабель, який треба ще завести на третій поверх (кхм, через дірку у вікні, ага), а потім той кабель кудись вштиркнути, щоб з того добувати благословенну електрику. Кабель ми врешті затягнули мотузочком (тим, що залишився від бейджів) і заклеїли дірку у вікні плівкою і скотчем.

Лаунж-зона

А ще ми дивом знайшли людей, які приїхали спочатку на локацію о десятій вечора(!), щоб розвідати ситуацію та зрозуміти розмір проблеми, а потім чи то в шостій чи то в сьомій ранку привезли обладнання та зробили нам світло за вищим розрядом.

Світло у нас з’явилося за півгодини до початку реєстрації. Тоді ж нам вдалося нарешті включити опалення. За півгодини до початку реєстрації.

За півгодини до початку реєстрації…

…далі буде.